Фантастика: магiчний кристал чи криве дзеркало майбутнього?

Cаме з цієї тези розпочалася бесіда нашого позаштатного кореспондента В. Дружбинського з письменником-фантастом Кіром Буличовим — учасником конференції «Фантастика. Наука. Футурологія. Кіно», яка пройшла наприкінці минулого року в Києві. Кір Буличов — літературний псевдонім. Справжнє ім'я автора збірок фантастичних повістей і оповідань «Перевал», «Летнее утро», «Люди как люди», «Чудеса в Гусляре», фантастичного роману «Последняя война», сценаріїв науково-фантастичних фільмів «Через тернії до зірок» та «Таємниця третьої планети» — Ігор Всеволодович Можейко. Він відомий учений-сходознавець, популяризатор науки, але роботу в жанрі фантастики вважає своєю головною і рідною справою.

— Кожен, хто любить фантастику, розуміє, що в ній важлива не тільки гострота сюжету, екстремальність ситуацій, а й авторська думка, мрія, не скута вимогами життєвої вірогідності i доведена в книзі, у фантастичному фільмі до свого завершення. Фантастика стимулює фантазію людини. І пейзажі у світлі трьох сонць, і мандрівки в часі, i кристалоподібний розум інших світів, i життя майбутніх тисячоліть — усе це збуджує уяву. Тим більше, що в хороших книгах і фільмах за всією зовнішньою нестриманістю фантазії завжди приховується чітка наукова обумовленість вигадки. Так само, як за чудернацьким фасадом будинку ховається математично розрахований каркас. І все-таки, що ж таке — фантастика?

— Фантастика — це вид художньої літератури та кінематографу. Причому, не треба змішувати це визначення з жанром. Жанр — це детектив, жанр — це комедія. Фантастика обіймає всі жанри. Вона i є той магічний кристал, через який люди в усі часи намагалися побачити туманне майбутнє. Найбільш цікаві відкриття фантастів у галузі не технічній, а духовній. Герої Гріна, наприклад, фантастичні лише в тому розумінні, що випередили епоху. Герої фантастики (я маю на оці справжню, прогресивну фантастику) — це гіпотези людської краси. Аеліта прекрасна не тому, що вона не схожа на звичайну жінку, а тому, що схожа на кращу з жінок.

Ніколи ще людство не виявляло такої жагучої цікавості до майбутнього, як у наші дні. І це зрозуміло: темпи соціального i технічного прогресу надзвичайно зросли, горизонти розширились, ясніше виступили вперед i сяючі вершини, і згубні прірви. Ніколи ще не доводилося людям вирішувати проблеми: бути чи не бути людству? А вслід за цим питанням постало й Інше: яким має і яким може стати людство майбутнього? А значить, яке воно нині? Що в ньому належить минулому, що — майбутньому? Як треба розуміти шині стародавній вислів: «Я людина, i ніщо людське мені не чуже»? Що саме слід вважати людським, і кого вважати людиною? Адже Освенцім, Хіросіма, Сабра i Шатіла — також справа рук людських...

Фантастика дає можливість програти всі уявні варіанти майбутнього: читайте, дивіться, що на вас чекає. А головне — думайте. І ставайте мудрішими, вчіться відрізняти бенгальські вогні від запального бікфордового шнура! Але таку мету ставить перед собою тільки прогресивна фантастика, передусім фантастика країн соціалістичної співдружності. У західній же фантастиці переважну частину (у валовому відношенні) складає комерційна продукція, яка ні на які високі цілі не замахується. Багато книг i фільмів відверто реакційних, автори їх пристрасно переспівують варіанти «кінця світу» або повторюють на будь-який лад істеричний крик Форрестолла «Росіяни йдуть!..».

— Які, на ваш погляд, напрямки розвитку зарубіжної фантастики? Зупиніться докладніше...

— Зарубіжна, зокрема американська, фантастика розвивалася у повоєнні роки дуже енергійно. Під впливом законів ринку почалася справжня гонка за новими сюжетами. Ось тоді i з'явилось повідомлення про те, що молодий промисловець Арнольд Кеннет, пролітаючи над Вірджінією, нібито побачив літаючу тарілку. Пізніше з'явився водоспад подібних повідомлень, а потім книги і фільми про літаючі блюдця, про нашестя марсіян на землю. Всі ці історії з посудом, що літає, почалися в 1947 році.

Запуск першого радянського супутника викликав певний спад в американській фантастиці. До цього весь фантастичний світ був, звичайно, американським i становив собою ніби продовження американського способу життя. Раптом цей світ перестав iснувати... Через кілька літ виходять книги і фільми, у яких розповідається вже про спільні з росіянами, французами, поляками експедиції в космос. Всесвіт перестав бути американським, він став спільним...

За останні двадцять років вийшов також ряд книг і фільмів, у яких на конкретних фантастичних сюжетах розкривається політика монополій, діяльність ультраправих сил.

— Деякі зарубіжні фантасти запевняють: майбутнє не можна конструювати за волею людини. Зміст таких книг і фільмів не мудрящий: якщо наука сьогодні віддає свої сили на створення нейтронної бомби і крилатих ракет, то i в майбутньому буде так. Як ви оцінюєте такі погляди ваших західних колег?

— Фантастику — справжню, талановиту, високохудожню — завжди відрізняв оптимізм. За це у всі часи i любили фантастику. Криве дзеркало, через яке дивляться на майбутнє деякі зарубіжні автори, вселяє людям страх, кличе людину назад до печер. Стверджуючи, що людство рухається до свого кінця, автори таких творів покладають вину не на певні сили, не на суспільні формації, а на саму людину, на її нібито природжені пороки, які неможливо викорінити. Вони хочуть привчити людство жити з атомною бомбою в кишені, вселяють думку, що не треба боятися бомби, доводять, що це вже нібито частина нашого життя. І радять: поспішайте жити! А кому мало лишається жити. тому все дозволяється.

— У фантастичній літературі і кіно багато діє роботів. Читач i глядач уже знають, що робот, як штучна істота, може бути i механічного, i біологічного походження, що він є прообразом того штучного iнтелекту, який у майбутньому багато в чому має замінити людину. Як ви ставитесь до цієї проблеми?

— Думаю, що роботи — минуле фантастики, що сьогодні уже є більш важливі теми, проблеми. Адже з яким би захопленням ми не говорили про роботів, не можна все-таки забувати, що трудова діяльність людини і праця машини — якісно відрізняються. Людина, перетворюючи природу, здійснює поставлені цілі свідомо, тоді як машина — лиш виконавець волі людини, знаряддя її праці. Мірилом усіх цінностей має лишатися людина.

Ми кажемо про те, що автоматизація суспільного виробництва веде до скорочення робочого тижня. За одних соціальних умов це дає можливість більшій кількості людей ширше спілкуватися з природою i цінностями культури. За інших — мільйони нових безробітних, мiльйони людських трагедій.

На Заході дехто з фантастів наївно вважає, що науково-технічний прогрес на зразок чудодійного компасу проведе старий корабель капіталізму через усі рифи i мілини. Нічого iз цього не вийде! Синтез першого гена не зняв проблему безробіття. еом третього покоління не вберегли валютну систему капіталізму від потрясінь, скоріше, навпаки, ще сильніше роз'ятрили їх.

— Кажучи про стосунки фантастики i науки, не можна не відзначити, що в багатьох фантастичних творах прогнозувались деякі наукові відкриття, які сталися пізніше. Напевне, у цьому також особливість фантастики?

— Передбачити — значить продовжити траєкторію з минулого в теперішнє i майбутнє. Є класичний випадок, коли фантастика блискуче впоралася з своєю роллю. Наприклад, за визнанням геологів, оповідання І. О. Єфремова «Алмазна трубка» допомогло їм у пошуках якутських алмазів. Пояснюється це дуже просто. Іван Олександрович був не тільки видатним письменником, але й крупним геологом. Але це все не значить, що всі фантасти зобов'язані бути вченими. Наприклад, Бредбері ніяк не назвеш фантастом науковим. Він значно ближче до казки. Наукової основи більшість із його книг просто не має. Його, наприклад, нітрохи не турбує питання, чи може бути на Марсі атмосфера, придатна для земного жителя. І чи iснують марсіани? Бредбері в «Марсіанських хроніках» зображує, по суті, не Марс, а Землю.

Такий принцип у цілому сповідують багато фантастів. І я, коли програю якісь варіанти майбутнього, за основу беру хороше сьогоднішнє. У фантастичній кінокомедії «Шанс», яку ставить за моїм сценарієм на «Мосфільмі» Олександр Майоров, жителі містечка Великий Гусляр вишукують елексир молодості. Виникає багато смішних i сумних непорозумінь, що змушують гуслярців, які погналися за елексиром молодості, залишеним космічними пришельцями на Землі, пильніше, защкавленіше вдивитися в сьогоднішній день нашого життя.

— Ви згадали кіно, i в цьому зв'язку хотілося б детальніше поговорити про зарубіжну кінофантастику.

— Почну з американської. Це фільми — в основному мюзикли та вестерни. За справедливим зауваженням американського фантаста Бена Бови, «фантастика стала дійною коровою iндустрії розваг». Вона населена селенітами i роботами, динозаврами i ящурами, суперменами і оборотнями, а смертельні сутички між ними розгортаються то в космічному просторі, то в глибинах землі і океану, то в далекому майбутньому, то в доісторичному минулому. Приголомшити — ось чим зайнята зарубіжна, зокрема, американська фантастика. В цьому розумінні показовий серіал «Війни зірок». Це захоплюючі, технічно прекрасно зроблені і абсолютно безглузді фільми. Б'ються космічні кораблі, вибухають i гинуть цілі планети, відбуваються поєдинки на лазерах, а на всьому цьому кривавому фоні — мелодраматична історійка. Візуальна сторона таких стрічок цілком досконала — прекрасні декорації, муляжі тощо.

— Але є все-таки фільми, що заслуговують на увагу?

— Звичайно є. Ось американський фільм «Контакти третього виду». Вражають колір, звук, складні комбіновані зйомки. Проте картина приваблює не тільки цим. Твір реалістичний, він про життя простих американців, жителів невеликого містечка. В ньому є i фантастичні події — зустріч з прищельцями із космосу. Головне ж, картина змушує думати про ціну дружніх зустрічей тут, на Землі, про контакти, які мають налагоджувати люди.

— У чому специфіка роботи над сценарієм фантастичного фільму?

— Це тільки на перший погляд може здатися, що жанр дає необмежений простір для фантазії драматурга: сідай, мовляв, і пиши, що спаде на думку. Якщо це відбувається саме так, то кіноглядач замість фейєрверка надзвичайних ідей, гострих сюжетних ходів i тонкої гри розуму у фантастичному фільмі знаходить елементарну жвачку. А чи повинен взагалі фантаст цікавитися лише космічними пригодами, кібернетичними роботами, машинами часу? Все частіше ми переконуємося в тому, що дивовижне можна знайти не тільки в космічних далях, але i в піщинці під ногами, в краплі води, у нас самих.

— У наш час багатьох на Заході захоплює парапсихологія, екстрасенсорні можливості людини. Як це відбивається на фантастиці?

— В інтересі людей до таких речей можна знайти періодичність. XV століття: в Європі спалено п'ятдесят тисяч жінок, причому всі вони зізналися, що були відьмами. XVIII століття: в кожному пристойному домі живе привид і багато хто з людей «бачить» його, спілкується з ним. Потім, наприкінці XIX віку і на початку XX з'явилися спірити, медіуми... Тепер хвиля інтересів до парапсихології на Заході стала, мені здається, падати. Американці, в усякому разі, в цю гру вже відіграли. Подібні настрої, як і всякі інші, знаходять те чи інше відображення i у фантастиці.

— Ну, i головне питання, котре не можна не поставити перед фантастом: якою буде людина майбутнього? Який буде мати вона зовнішній вигляд, що робитиме і почуватиме, про що буде думати, мріяти?

— Скільки пальців буде на руках i на ногах майбутньої людини? Якої довжини шия? Скільки рук i ніг? Навряд чи треба зупинятися на подібних питаннях. Головне, люди майбутнього будуть глибоко моральними. Саме тому в хорошій науково-фантастичній книзі, в хорошому фільмі героїв завжди ставлять перед моральним вибором. Повертаючись до початку нашої розмови, хочеться додати, що фантастика — навіть найсміливіша, найкосмічніша, завжди має бути олюднена. Тягнучись до зірок, не будемо забувати про те, що ми виросли на Землі. Земля для нас — початок усіх початків. І на Землі — вільній від війн i лихоліть — нам жити в майбутньому.

Фантастика -> [ПИСАТЕЛИ] [Премии и ТОР] [Новости] [Фэндом] [Журналы] [Календарь] [Фотографии] [Книжная полка] [Ссылки]