Интервью газеты "День" с Г. Л. Олди (на укр.
языке)
Г. Л. Олді виходить із тіні
Під псевдонімом автора культових "філософських бойовиків"
ховаються двоє українських письменників
-----------------------------------------------------------------
Розмовляв Ігор ОСТРОВСЬКИЙ, "День"
-----------------------------------------------------------------
Напевно, більшість із нас "перехворіли" на захоплення фантастикою.
Вигаданий світ завжди кращий, ніж реальний. Кращий, навіть якщо він об'єктивно
гірший, бо у ньому завжди все вирішується так, як ти хочеш, попри труднощі
і підступність, герої завжди залишаються героями. Звичка свідомості до
персонажів стає такою сильною, що їхня сюжетна смерть викликає подив, співчуття
та бурю гніву. Тут якраз час зупинитися, закрити книжку і подивитися у
вікно. За його запиленою поверхнею миготить "реальний" світ... Під таємничим
псевдонімом Генрі Лайон Олді ховаються два харківських письменники - Дмитро
Громов та Олег Ладиженський. Їхній криптонімічний підпис для багатьох став
культовим. На теренах СНД знайдеться не так уже й багато авторів, чия популярність
та, головне, резонансність творчості була б більшою. Автори понад двох
десятків спільних книжок, вони здобулися на неабиякий розголос свого доробку
- за їхніми віршами пишуть пісні, за творами роблять рольові ігри, Інтернет
вибухає дискусіями. Одне з найбільших російських видавництв "Эксмо-пресс"
заснувало спеціальну серію "Нить времён" для письменників з України: А.
Валентинова, М. і С. Дяченків та Г. Л. Олді. Спосіб своєї текстової реалізації
пани Олді називають "філософським бойовиком". Напевно важко визначити,
яке ж слово тут головне, адже кожен знаходить щось ближче для себе.
"ЄДИНА РЕАЛЬНІСТЬ - ЦЕ СЬОГОДЕННЯ"
- Які закономірності ви бачите у розвитку жанру фантастики?
- Почнемо з того, що ми вважаємо фантастику не жанром, а методом.
Методом сприйняття та відображення дійсності. Метод - спосіб побудови споруди,
але не сама споруда; набір дій, але не результат. У такому підході ми не
самотні. Наприклад, ще Вальтер Скотт у 1827 році, у своїй статті "Про надприродне
у літературі", виданій у журналі "Форейн куотерлі ревю", писав наступне:
"Отже, ми в цілому простежили різні методи відтворення чудесного та надприродного
у художній літературі; однак прихильність німців до таємничого відкрила
їм ще один літературний метод, який навряд чи міг би з'явитися в якійсь
іншій країні або іншою мовою. Цей метод можна було б визначити як "фантастичний",
бо тут невтримна фантазія користується дикою та неприборканою свободою,
і будь-які сполучення, якими б вони не були - смішними чи жахливими, випробовуються
і застосовуються з чистою совістю". Як ми бачимо, сер Вальтер, випереджаючи
наших критично налаштованих сучасників-естетів, фантастику не любив і не
сприймав. Щоправда, як об'єкт критики він вибрав Е. Т. А. Гофмана, спокійно
вважаючи останнього фантастом. Так само як критик Ф. Шаль, сучасник Бальзака,
назвав роман останнього "Шагренева шкіра" - "фантастикою нового часу".
Нині Гофмана та Бальзака фантастами не вважають, так само як відмовляють
у приналежності до фантастичного цеху Булгакову й Гоголю, Меллорі, Рабле
та Гріну... Список легко продовжити. Фантастичний метод продовжує успішно
збагачуватися новими способами творчої реалізації авторів. Це "турбореалізм"
Лазарчука та Рибакова, "криптоісторія" Валентинова, "М-реалізм" Дяченко,
"філософський бойовик" Олді, -і далі: "космічна опера", "альтернативна
історія", фантастика соціальна, психологічна, гумористична... Коротше кажучи,
Ноїв ковчег. Без виразної переваги якоїсь із сторін. Як, власне, і прийнято
в літературі. Закономірність, швидше за все, одна: нині видання фантастики
(як і інших книг) у будь-яких її проявах залежить у першу чергу від читача.
Можна скільки завгодно ремствувати на погані смаки, але ця тенденція існує.
І з нашого погляду, на щастя. Бо Тургенєв називав Достоєвського комерційним
автором, який потурає низьким смакам обивателя - а Лев Толстой таким самим
комерційним і низькопробним автором називав Шекспіра. Зате Жюль Верн дуже
подобався і Тургенєву, і Толстому, про що легко прочитати в їхніх щоденниках.
Ось вони які, класики.
- Чи можна спрогнозувати розвиток цих тенденцій на майбутнє?
- До нас надходить велика кількість листів від починаючих авторів
із проханням підказати: про що сьогодні треба писати, щоб "вгадати тенденцію"
і на ній, як на хвилі, сягнути висот слави. Відповідь тут одна: пиши те,
що тобі хочеться, і так, як тобі хочеться. Все інше - від лукавого. Нічого
вгадати не можна. Єдине, що ми бачимо більш-менш чітко: суто наукова фантастика
продовжить втрачати позиції. Бо, як казали Ільф і Петров, "радіо є, а щастя
немає". Найнебезпечніша з тенденцій - постійне бажання робити прогнози
на майбутнє. Така людина усе своє життя живе або в минулому, або в майбутньому,
оглядаючись і забігаючи вперед, позбавлена розуміння, що єдина реальність
- це сьогодення. Даремно, чи що, воно так і називається - "сьогодення"?!
- Які функції, крім розважальної, несе в собі "фантастична" література?
- Це творча смерть для автора та для книги - задуматися над функціями
тексту. "Я роблю нетлінку на століття", "Я хочу заробити гроші", "Я несу
розумне, добре, вічне!", "Я намагаюся зробити світ кращим, бо знаю, як!.."
І одразу із творця перетворюєшся на функціонера. По суті, книга (спектакль,
музична п'єса, картина) - спроба автора реалізувати, втілити певний свій
стан, відчуття, думку. Він без цього не може, як породілля не може залишити
дитину в чреві. Але народжує вона дитину не з думкою про її майбутні функції
- мовляв, маля стане блакитнооким президентом компанії "Оле-Лукойл", вага
75, ріст 180, і всі баби впадуть до його ніг. Народжує, бо настав час,
бо більше носити не в змозі. Так і автор, якщо, звичайно, ми не говоримо
про ремісників, що підрядилися за певний гонорар виконати певне техзавдання.
Народжує, вигодовує, ставить на ноги. І дитина іде, тобто книга вирушає
у самостійне плавання. Не залежне від автора та його припущень щодо майбутнього
дитяти. Чехов вважав "Вишневий сад" дуже смішною комедією. Напевно, за
Чеховим, функція даної п'є - розсмішити та покращити настрій. А вийшла
досить- таки невесела історія про "час змін".
- Наскільки безпечний "перехід" у вигаданий світ, адже відомо,
що, наприклад, надмірне захоплення творчістю того ж Дж.Р.Р.Толкієна поставило
у досить кумедну ситуацію не тільки окремих людей, але й цілі країни?
- Надмірне захоплення творчістю Карла Маркса теж поставило цілу
країну в дуже пікантну ситуацію. І мільйони дружно марширували у "вигаданий
світ", скандуючи цитати із класиків. А "Чужинець у чужому краю" Хайнлайна
став "Біблією хіпі". З глузду з'їхати можна не тільки від читання конкретної
книги та невтамованого ескепізму - взагалі- то, левина частка шизофреніків
та параноїків "поїхали" аж ніяк не від занадто частого читання. Судячи
з акторів і сценічної майстерності, постійний перехід у світ, створений
певним письменником, і "входження в образ" є цілком безпечними. Ми не даремно
назвали один із своїх романів (написаний у співавторстві з А. Валентиновим)
"Нам тут жити". Все ж таки тут.
- Ви маєте солідну армію фанів. Які найяскравіші випадки їхньої
реакції на вашу творчість можна пригадати?
- Тут ви трохи помиляєтеся. Скоріше не фанів - а читачів. Співрозмовників.
Фани - вони поклоняються. Створюють собі ідола, кумира - і вихваляють,
танцюють довкола нього, співають гімни, приносять жертви. На щастя, серед
наших читачів таких помічено не було. Що ж до найяскравіших випадків...
Одного разу, майже шість років тому, в Москві, після творчої зустрічі з
читачами, до нас підійшов чоловік середнього віку з виголеною головою і
сказав без зайвої афектації: "Знаєте, я завдяки вам з голки зіскочив. Якось
у перервах між дозами, у період тимчасового "просвітління", потрапила мені
до рук одна ваша книга. Почав читати... А потім на себе примірив. У ваших
героїв проблеми - набагато серйозніші за мої. Але ж вони не ідуть в запій
- намагаються щось робити,опираються, вирішують ці проблеми... То чим я
гірший?! Ось, вже другий рік не колюся, життя якось налагоджуватися стало..."
Можливо, це нескромно, але нічого яскравішого для себе особисто ми не пам'ятаємо.
Жартів було багато, розіграшів, серйозних розмов, а за яскравістю це -
найбільше.
ШЕКСПІР - "ЧТИВО ДЛЯ БИДЛА"?
- Чи можна говорити про "українську школу" в російській фантастиці?
- Говорити, напевно, можна. А можна й не говорити. Справа ось
у чому: терміну "Українська школа фантастики" у середовищі письменників,
критиків, видавців та читачів ми жодного разу не чули. Так само як і визначення
"Російської школи". Школи, мабуть, не бувають державними, тяжіючи більше
до міст - відома "Пітерська", "Московська"... нарешті, "Харківська школа
фантастики". Останній термін уже цілком устоявся, ним користуються літературознавці.
Хоча й цей термін не зовсім правомірний. "Школою" дане явище називають,
скоріше, через брак адекватних визначень. Бо "школа" має на увазі вчителя,
учнів та процес навчання. А в нас у Харкові ніхто нікого не вчить, як треба
писати. Бо це наївно та безглуздо. Ну чого можуть навчити письменники Олді,
які цілком відбулися, письменника Андрія Валентинова, який цілком відбувся?
Чи зовсім самобутнього, ні на кого не схожого письменника Андрія Дашкова?
Олексія Бессонова? Олександра Зорича? Або ж чого кияни Дяченко, у свою
чергу, навчатимуть нас? Адже дурість вийде... Якщо хтось себе вважатиме
таким собі "міні-метром" та візьметься наставляти побратимів по перу (клавіатурі)
на шлях істинний - то пошлють його побратими далі, ніж бачить. І правильно
зроблять. Однак якщо розуміти термін "школа" ширше: не як навчальну структуру,
що кує письменницькі кадри для нашої (і не-нашої) славної Батьківщини,
- але як спільноту авторів, у творчості яких, незважаючи на індивідуальність
і своєрідність кожного, можна виокремити спільні риси... Тоді - так. Така
школа дійсно є. Що її характеризує? По-перше, усі представники цієї "школи"
у першу чергу пишуть про людей. Не про бойові зорельоти та сутички ельфів
із драконами, не про становлення чергової Великої Імперії, не про те, як
професор Сидоров винайшов лазерний бурбулятор із гравітаційною накачкою,
а злий шпигун Шнапс бажає цей бурбулятор вкрасти, - а саме про людей. Про
любов і ненависть, про життя і смерть, про борг і честь, про проблему вибору,
про призначення і Шлях... По-друге, усі ці автори велику увагу приділяють
власне мові - головному інструменту будь-якого письменника. Образній системі.
Видимості. Метафоричності. Парадоксальності. Жвавості стилю. Поетичності.
І нарешті, усі ми не соромимося писати ЦІКАВО. Захоплююче. Приділяючи увагу
не тільки образній системі чи ідейно-тематичному простору, сповненому натяків,
алюзій та прихованих цитат, - але й сюжету, здатному захопити студента-рольовика
і професора філології одночасно. Останнім часом (мабуть, з "легкої" руки
естетів-ремісників) поширилася думка, що "Велика Література не має права
бути цікавою! Текст має бути незрозумілим і нечитабельним. А усе, що захоплює,
створює емоційний відгук - ширвжиток, чтиво для бидла!". Що ж, якщо керуватися
їхніми критеріями, виходить, найбільш видаваний у світі автор - Вільям
Шекспір - це "чтиво для бидла". А разом із ним - Омар Хайям, Еріх Марія
Ремарк, Редьярд Кіплінг та ін. Перераховувати можна довго. Що ж, нічого
не маємо проти такої компанії і такого читача! В принципі, можна виділити
ще кілька спільних рис, характерних для письменників цього напрямку, -
треба лише відзначити, що "Харківська школа фантастики" насправді аж ніяк
не обмежується Харковом, і навіть Україною (хоча ядро її знаходиться дійсно
тут). Цілий ряд російських авторів ми б теж цілком могли зарахувати до
цієї "школи".
"НАДРУКУВАТИ КНИГУ В ТВЕРІ ДЕШЕВШЕ, НІЖ НАДАТИ РОБОТУ
ХАРКІВСЬКОМУ "ГЛОБУСУ"
- Чому, на вашу думку, "наша" фантастика не буде популярною на
Заході?
- По-перше, ті ж самі США, що запроваджують зараз тон у світовій
фантастиці - самодостатні. У них майже не друкують не тільки авторів у
перекладі, але й навіть англомовних не- американців (британців, канадців,
австралійців). Що вже казати тоді про переклади з російської (української)?!
Звичайно, книги у перекладах там все ж таки видаються, але, як правило
- малими тиражами, для вузьких фахівців (різні університетські видавництва
і т.п.). По-друге, ті проблеми, що найчастіше хвилюють наших письменників
і наших читачів, незрозумілі і малоцікаві "їхнім" читачам фантастики. Так,
там теж виходять гострі, розумні, добре написані, неординарні книги, що
змушують співпереживати. Але щоб таку книгу видали, автор уже має бути
дуже і дуже відомим - тоді вже починає працювати його ім'я, і під цей "бренд"
видавець буде готовий ризикнути, випустити щось нестандартне, оригінальне,
що не вкладається у звичні стереотипи. А якщо автор нікому (мало кому)
відомий, і приніс у видавництво нестандартний текст - його навряд чи видадуть.
Френк Херберт пройшов через двадцять видавництв зі своєю "Дюною", поки
не видався у двадцять першому. Через рік у Херберта взяли б до друку навіть
телефонний довідник, якби він приніс його редакторові. А для початку потрібен
"вірняк". Якщо це "фентезі" - то, будь ласка, використовуй ельфів, драконів,
магів, гномів, лицарів, тролів... Якщо космічна НФ - обов'язкові зорельоти,
гіперпросторові переходи, роботи, бластери, злісні інопланетяни... І тільки
спробуй зробити інопланетян - добрими, а землян - не дуже! Рідкісні винятки
лише підтверджують це правило... А додамо до всього цього труднощі, пов'язані
з перекладом, - і ви самі усе зрозумієте. ...Але, знаєте, у нас зараз починає
складатися дуже схожа ситуація. Наздоганяємо Америку?
- Як ви думаєте, розкуповувалися б тиражі ваших книг українською
в межах нашої країни (гарний переклад, якісне художнє оформлення, однакова
з російським варіантом ціна) з таким самим успіхом, що і їхні оригінали?
- Думаємо, розкуповувалися б. Щоправда, із дещо меншим успіхом,
ніж аналогічні видання російською. Через найпростішу та банальну причину:
російськомовних читачів в Україні однозначно більше, ніж україномовних.
Щоб там не казали "у верхах" - цей факт легко підтвердити даними продажів.
Проте якісне видання у гарному перекладі українською та в пристойному оформленні,
за ціною аналогічне російськомовному виданню, користувалося б попитом.
Ми в цьому впевнені. Але, на жаль - у зв'язку з українською податковою
системою, відсутністю пільг та іншими "загородукріпленнями" пробити таке
видання до друку вкрай важко. Видання книги та торгівля цією книгою - бізнес.
Бізнес має давати прибуток. У московському видавництві "Ексмо-прес", де
ми видаємося останніми роками, успішно друкують велику кількість книг українською
(для України), латиською, естонською, білоруською та ін. Наші українські
підручники і словники - видаються там. Політика? Нічого подібного. Просто
завезти папір, картон і плівку до Твері, а потім надрукувати там книгу
- куди дешевше, ніж дати роботу харківському "Глобусу". А бізнес одразу
розуміє, що значить "дешевше". Ще раз: якщо "верхи" опам'ятаються від виборчих
баталій і дозволять українському видавництву встати на ноги - "низи" підтвердять
правильність цих дій покупкою книг. Тобто банально "проголосують рублем
(гривнею)", як голосують вони за російську книгу. Якщо ж ми будемо раз
за разом робити мову предметом оподатковування і, захлинаючись, обговорювати
"особливу ментальність" - видавництво в Україні, яке дихає на ладан, остаточно
муміфікується. Втім, ми оптимісти. Нині ведуться переговори про видання
роману "Рубіж" (автори: Дяченки, Валентинов та Олді) українською мовою.
І питання упирається в одне: як зробити книгу, видавану тут, конкурентноспроможною
за собівартістю з російськими виданнями? Слово честі, титанічне завдання...
"ДЕСЯТЬ РОКІВ ПУБЛІЧНИХ ЗАЯВ ПРО БОРОТЬБУ ЗА УКРАЇНСЬКУ КНИГУ
ПРИЗВЕЛИ ЛИШЕ ДО ВЕЛИЧЕЗНОГО СКОРОЧЕННЯ ВИПУСКУ КНИГ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ"
- Наскільки серйозною є інформація про переманювання закордонних
авторів московськими видавництвами, їхню концентрацію в білокамінній, стимульовану
навіть покупкою квартир за рахунок майбутніх гонорарів?
- Питання неправильно сформульоване. Ніхто нікого не переманює.
Якщо автор живе у місті (країні), де йому відмовляють у праві видаватися
тією мовою, якою він звик думати і спілкуватися, якщо його не приймають
до Спілки письменників навіть за наявності десятку-двох виданих книг і
кількох міжнародних літературних премій, якщо вдома взимку холодно через
відсутність опалення, якщо комп'ютер не працює через віялові відключення
електроенергії, якщо місцеві ЗМІ замовчують вихід книжок, а критика немов
води в рот набрала через аж ніяк не художні причини, якщо книгарні віддають
площі під торгівлю авторучками, а мита роблять місцеві книги неконкурентоспроможними
і, як наслідок, непродаваними... Що ж дивного, якщо цей автор переїде до
іншого міста (країни), де йому запропонують вигідний контракт із правом
продовження, гарну квартиру в розстрочку, увагу літературознавців та критиків,
творчі зустрічі із читачами та рекламу його нових робіт, регулярне видання
книг, можливість працювати, не звіряючись із часом відключення світла,
і так далі? Зазначимо, йдеться не тільки про Україну - до Москви переїжджають
із Молдови та Казахстану, Прибалтики та Білорусі... І було б зайвим шукати
тут злий намір. Це реальність: на тій землі, де таланти не запитані, вони
або загинуть, або залишать цю землю. Втім, сподіваємося, що такий прогноз
надмірно песимістичний. Ми, наприклад, нікуди переїжджати не збираємося.
- Але чи не призводить це до збагачення однієї культури за рахунок
збідніння інших?
- Відомому прозаїку Максу Фрішу той факт, що він писав німецькою,
анітрохи не завадив вважатися великим швейцарським письменником. Таких
прикладів - безліч. І цілі розділи першого варіанта "Війни і миру" були
написані французькою. Цілком, від початку до кінця. Це вже згодом Лев Толстой
переклав вищезгадані розділи
російською, адаптуючи для тих верств суспільства, де французької
не знали. Уявляєте термін: "Франкомовний російський письменник Толстой",
"німецькомовний швейцарський письменник Фріш"? Звучить безглуздо. Але хіба
краще звучить "російськомовний український письменник Олді"?! Доти, поки
політичні та псевдо-культурні спекулянти будуть привселюдно відмовляти
чи дозволяти письменникам, художникам, музикантам та іншим у приналежності
до національної культури, ґрунтуючись на "містечковому" розумінні цього
слова, - загальносвітова культура не збідніє, бо "природа не терпить порожнечі",
але культура держави може зазнати значних збитків. Поміркуйте самі: десять
років публічних заяв про боротьбу за українську книгу призвели лише до
величезного скорочення випуску книг українською мовою. Ще трошки поборемося...
Були влітку в Ризі. Книгарні заповнені книгами латиською. Майже половина
цих книг видана в Росії. І латиші радіють можливості використовувати російські
потужності для підйому власного книговидання та торгівлі. Мир, дружба,
взаємовигідне співробітництво. Замість розмов про збідніння та збагачення.
- Що вас дратує і що радує в сучасному літературному процесі?
- Дратують безумці, що намагаються "очолити й скерувати". Як
Крез одного разу намагався відшмагати море. Радує неможливість "очолити
і скерувати". Бо море завжди вільне.
№14 24.01.2002 "День"
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. (c) "День"
