[ возврат ]
Генрi Лайон ОЛДI: "Побачити таємну суть, про яку варто говорити iз читачем"
Їхнє лiтературне життя iз самого початку було пов`язане iз мiфотворенням. Бо, власне, їх обох немає -- є хтось третiй, людина, яку звуть Генрi Лайон Олдi. Згiдно iз твердженнями бiографiв, народився вiн у Англiї, в 1945 роцi, але два роки по тому родина Олдi переїхала до князiвства Бутан, що в Гiмалаях. Подальша доля загадкового англiйця склалася так, що вiн багато подорожував, зокрема, вiдвiдав Пiвденну Монголiю й Пакiстан. Десь у тих краях слiди Г. Олдi й губляться. Знову це iм`я пролунало в 1990 роцi, коли (як твердять тi ж такi бiографи) душа сера Генрi втiлилась водночас у двох харкiв`ян-каратистiв -- Дмитра Громова й Олега Ладиженського. В результатi обидва почали у спiвавторствi писати фантастику -- й пiдписуватися прiзвищем Олдi. Звичайно, iснує й iнша версiя того, що сталося: кажуть, мовляв, насправдi Громов та Ладиженський склали першi лiтери своїх iмен та й отримали собi непоганий, модний на тi часи псевдонiм. А iнiцiали утворилися вiд початкових лiтер прiзвищ. Так чи iнакше, але нiхто не в змозi заперечити того факту, що письменник Генрi Лайон Олдi iснує й досить плiдно працює у фантастичнiй лiтературi, причому твори його не вкладаються в жодну iз загальноприйнятих класифiкацiй. Тож самi спiвавтори характеризують жанр свого письма як "философський бойовик" -- динамiчне дiйство iз iнтелектуальним пiдтекстом. Заперечити їм важко, адже, насправдi, щодо цiкавого сюжету в них усе гаразд; перелiчимо лише кiлька часово-просторових шарiв, де вiдбувається дiя їхнiх книжок: стародавня Iндiя, середньовiчнi Китай та Японiя, Росiя дев'ятнадцятого сторiччя... Стосовно ж фiлософського навантаження -- то вже не один критик ламає клавiатуру, намагаючись довести чи спростувати, а найчастiше -- розгадати всi смисловi площини книжок Олдi. Спiвавтори ж за цим спостерiгають iз безтурботнiстю двох будд -- i працюють собi далi. У суперечки не втручаються, а от на запитання вiдповiдають залюбки.
-- У ж е д е в 'я т ь р о к i в , я к в и р а з о м п и ш е т е к н и ж к и . Щ о д л я в а с з м i н и л о с я з а ц е й ч а с у т i й о с о б и с т о с т i , я к у з в у т ь Г е н р i Л а й о н о м О л д i ?
-- По-перше, за цей час сер Олдi подорослiшав. Десять рокiв -- це багато. Знайшов себе, свiй стиль, iндiвiдуальнiсть мови, характерний настрiй; те, що ми самi кличемо "философським бойовиком" -- и втратив часткове "роздвоєння особистостi", яке мало мiсце на початку творчого шляху. Добре це чи нi -- судити читачевi. А наше дiло -- змiнюватись. По-друге, вдосталь нагулявшись по екзотичних свiтах штучного створення, Олдi повернувся на нашу з вами грiшну землю -- бо заради пошукiв незвичного чи цiкавого зовсiм не обов'язково забиратись у невiдомi краї та стародавнi часи. Людина повсюду залишається людиною, а ми у першу чергу пишемо про людей. Але це не означає, що ми тепер збираємося писати лише про "сьогоднi та тут". Просто нам завжди було цiкаво знаходити нове навколо себе, у повсякденностi. И при цьому не має значення вiдноснiсть слова "повсякденнiсть". Для нас це -- таксi, комп'ютери, смог великих мiст та стрибки цiн; для мешканця середньовiчноi Європи -- цехи-гiльдii, iнквiзицiя та королiвськi палаци; для давнього iндуса -- розподiл суспiльства на касти-варни, служiння у храмах, ракшаси-людожери у лiсах... Головне: побачити за всiм цим iнше, таємну суть, про яку хочеться говорити iз читачем.
-- У п е р е в а ж н i й б i л ь ш о с т i с в о ї х к н и ж о к в и б е р е т е с я з а н е л е г к у с п р а в у -- н а м а г а є т е с я в i д т в о р и т и а н т у р а ж д а в н i х е п о х , с т в о р и т и п е в н i п с и х о л о г i ч н i о б р а з и л ю д е й " т i є ї д о б и " ( ч и ц е с т а р о д а в н я I н д i я , ч и с е р е д н ь о в i ч н i К и т а й т а Я п о н i я , ч и ж Р о с i я д е в 'я т н а д ц я т о г о с т о р i ч ч я ). В и н е в i д ч у в а є т е я к о ї с ь н е в п е в н е н о с т i , о с т р а х у : " ч и в д а с т ь с я р о з в 'я з а т и н а с т i л ь к и г р а н д i о з н i з а д а ч i "?
-- Це не є острах чи невпевненiсть. Це виникає пiд iншим iм'ям: повага до задуму. Ревнувати треба до Коперника, якщо вiрити поэтовi; й до того ж, ми не сидимо та вирiшуємо, кидаючи жереб -- ось зараз прийшов нарештi час написати щось про Японiю XIV-го сторiччя чи про Польщу сторiччя XVII-го! Мiсце та час дii майбутньоi книги з'вляються самi, разом iз конкретно задумом-iдеею, яскравою картинкою, головною дiючою особою тощо. I навiть злякавшись труднощiв, Олдi не в змозi вiдiрвати одне вiд одного. Потiм: ми з вами i так живемо у дуже маленькому свiтовi (лiтаки й Iнтернет роблять його день за днем ще меншим!). У свiтовi, де, на щастя, знайшлися мiсце й час великим знаковим культурам: Грецiї Гомера, Iндiї "Махабхарати", Росiї Срiбного вiку, Середнiй Азiї Хайяма з Авiценою, Європi лицарiв, трубадурiв та хрестових походiв... Чи треба дивуватися, що письменники не хочуть ставити собi кордони, замикаючись лише у межах сьогодення (для цього вистачає журналiстiв!), натомiсть бажають дихати вiльно, подорожуючи вiд Золотих Мiкен до середньовiчного Кракова, вiд легендарного Хастинапуру до Харкова початку XXI-го сторiччя?! Коли, наприклад, старi та розумнi дядьки дають молодим хлопцям зброю i кажуть: "Йди, любенький, за тридев'ять земель у тридесяте царство, та подохни в iм'я великої i малозрозумiлої iдеї..." -- на жаль, немає рiзницi, коїться це в кавказькiй Чечнi, грецькiй Трої, на iндiйському Полi Куру чи в азiйскому Афганiстанi. Хлопцям, якi гинуть -- їм уж точно немає нiякої рiзницi... А злякатися ми встигнемо пiзнiше, коли книгу вже буде написано, надруковано -- ми вiзьмемо її до рук, перегорнемо сторiнки... I злякаємось: "Як же ми на це замахнулись? Ось телепнi... чи -- молодцi?.. Але вже пiзно: про те судити читачевi".
-- Ц i к а в о , а н а я к о м у е т а п i р о б о т и д о в а с п р и х о д и т ь у с в i д о м л е н н я т о г о , щ о к н и ж к а в ж е н е п i д в л а д н а в а ш i й в о л i , с т а л а с а м о с т i й н о ю , " ж и в о ю "?
-- Давайте розглядати цi поняття окремо. Цiлком "живою" книга стає кожного разу по-рiзному: пiсля написання першоi третини, половини -- чи навiть на пiдготовчому етапi, коли ще не написано жодного рядка, але йде праця зi збирання матерiалу й окреслювання кола проблем майбутнього тексту. Iнакше кажучи, книга "стає живою", коли герої починають жити i дихати самостiйно, без нашої допомоги. Коли текст бiжить, як колесо з гори, i треба тiльки не заважати йому реалiзовуватись. А "самостiйною" книга стає лише пiсля iї виходу у свiт. Самостiйною в першу чергу вiд автора. Тодi вона (книга) розпочинає свiй особистий дiалог iз читачем, де авторовi, як звичайнiй людинi, вже може не залишитися мiсця. Вiдверто кажучи, не будеш стояти бiля кожного прилавка й уточнювати з кожним читачем, що конкретно ти мав на увазi.
-- О д н а с п р а в а -- ч и т а ч , i н ш а -- с п i в а в т о р . В i р т у а л ь н и й Г е н р i Л а й о н О л д i в ж е д в i ч i п р а ц ю в а в у с п i в а в т о р с т в i . В р е з у л ь т а т i з 'я в и л и с я р о м а н и , н а п и с а н i " н а т р ь о х " ( i з А . В а л е н т и н о в и м ) т а " н а п 'я т ь о х " ( з н и м т а п о д р у ж ж я м Д я ч е н к i в ). Ч о м у в з а г а л i в и н и к л о т а к е б а ж а н н я ( ч и , м о ж е , н е о б х i д н i с т ь ?) з а л у ч и т и д о п и с а н н я щ е к о г о с ь ? I я к и м и б у л и в а ш i в р а ж е н н я в i д п о д i б н о ї " г р i в о р к е с т р i "?
-- Враження найцiкавiшi. Це як музиканту, досi гравшему лише соло (у нашому випадку -- дуетом), спробувати себе у квартетi чи оркестрi. В джазi iснує такий термiн: "джем-сейшн" -- ансамбль малознайомих партнерiв, де кожен по черзi iмпровiзує, эв'язуючи чисту творчiсть перiодами взаємного звучання. Твоя партiя -- твоя, iї нiхто не вiдбирає у тебе, але треба уважно слухати дихання партнерiв. Можна узяти приклад й iз класики: "полiфонiя", "багатоголосся". Окрiм того, у кожного письменника трапляються перiоди, коли в нього, кажучи вiдверто, "замилюються очi". Перестаєш бачити самоповтори, починаєш кружляти по колу. А розширене спiвавторство бере тебе за шкирку, трусить немилосердно, i ти починаєш бачити свiт заново. Треба тiльки спочатку досить чiтко окреслити напрямок майбутньоi книги, щоб не трапилась спiвпраця "лебiдя, рака та щуки".
-- Ч и м о ж е т е в и н а з в а т и с е б е л ю д ь м и , щ о д о с я г л и у с п i х у ? Я к а , н а в а ш у д у м к у , й о г о ф о р м у л а ?
-- Успiх -- категорiя не внутрiшня. Це оцiнка зовнi: хтось вважає успiхом кiлькiсть надрукованих книжок, хтось -- суму отриманих грошей, хтось -- славу або листи вiд вдячних читачiв... Але ми не хочемо мiряти свою працю зовнiшними категорiями. Окрiм того, все вiдносно: комусь наш успiх бачиться мiзерним -- наприклад, у порiвняннi iз гонорарами Стiвена Кiнга чи мiсцем у енциклопедiях Льва Толстого... Ми вважаємо себе щасливими людьми: ми в змозi займатись улюбленною дiяльнiстю. Нам цього досить. А формула ясна, як день: працювати. Хоча це звучить банально. Нам нiчого не падало з неба, багато рокiв нас зовсiм не друкували, але якщо довго бити у одне мiсце, стiна рано чи пiздно надломиться.
-- П е в е н , о к р i м т о г о , т е , щ о в и р о б и т е , п о д о б а є т ь с я н е л и ш е в а м , а й б а г а т ь о м л ю д я м в м е ж а х т а з а м е ж а м и к о л и ш н ь о г о С Р С Р . К о ж е н а в т о р у я в л я є с о б i п е в н о г о " с в о г о " ч и т а ч а . А я к i р и с и м а є в а ш " i д е а л ь н и й с п i в р о з м о в н и к "?
-- Ось тут ми не згоднi. Коли ми працюємо, то зовсiм не уявляємо собi читача. Нiякого. Це для Олдi неможливо -- якщо конкретно уявити спiврозмовника, то хоч-не-хоч, а почнеш шукати саме тi слова-образи-аргументи, якi є найбiльш зрозумiлими-яскравими-обгрунтованими для цiєi уяви. Але живий, справжнiй читач -- це безлiч людей, зовсiм рiзних, чиї вподобання знаходяться на протилежних полюсах. Почни писати для конкретного читача -- i ця мара, подiбно Сократову даймону, сяде тобi на плече, пiдказуватиме, що правильно, а що -- нi. Ми пишемо для себе. Це не поза, не кокетство, i аж нiяк не спроба самовихвалювання: бачте, мовляв, наш "iдеальний спiврозмовник" -- ми, коханi! Це реальнiсть, у якої iснує два головних крiтерiя: нам повинен подобатись текст, що народжується, i нам не повинно бути за нього соромно. А коли книга вийде у свiт -- вона сама вiдшукає свого "iдеального спiврозмовника". I знову ми будемо подивованi: наскiльки рiзноманiтним цей спiврозмовник може бути, якщо не уявляти його собi заздалегiдь...
-- Т р о х и п р о с в i т , " у я к и й в и й д е к н и г а ". Ч и с п i в в i д н о с и т ь с е б е я к и м о с ь ч и н о м Г е н р i Л а й о н i з т и м и п о д i я м и , я к i з а р а з в i д б у в а ю т ь с я у с в i т i , з п о л i т и к о ю т о щ о ? I с н у ю т ь ш а н с и н а т е , щ о ч е р г о в а к н и ж к а О л д i б у д е н а п и с а н а " н а з л о б у д н я "?
-- Ми з вами живемо у одному свiтовi. У однiй країнi. Чи може бути таке, щоб Дмитро Громов i Олег Ладиженський були в змозi не спiввiднести себе з вiдсутнiстю свiтла у домах чи iз падiнням грошової одиницi? Ми -- живi люди. Нас так само, як усiх, дратує безглуздiсть та неосвiченiсть бiльшостi политикiв (ви звернули увагу, як вони говорять? п'ять слiв-паразитiв на одне розумне!..); ми шкодуємо, що зусиллями української влади книговидавництво у нашiй державi дихає на ладан... Але писати "на злобу дня" не означає неодмiнно писати про парламент, залiзнi загони пролетарiату чи стрiлянину мiж кримiнальними авторiтетами. Кохання, вiрнiсть, честь i зрада, насильство й опiр, творчiсть i спроба знову продати право першородства за чечевичну баланду -- ось справжня злоба кожного дня, скiльки б їх не було в iсторiї людства. Ось те, про що ми пишемо i збираємось писати.
[Володимир ПУЗIЙ]
[ возврат ]